Лінгвістика жестової мови (частина 2)

Важливим розділом лінгвістики жестової мови є Синтаксис, який вивчає співіснування жестів і порядок їх показу, а також інші особливості різних висловів – стверджувальних, заперечувальних, питальних, умовних, наказових.

Порядок показу жестів у реченні:

Найважливішим компонентом граматики жестової мови є використання простору, або розташування предметів та осіб у просторі. Завдяки властивості жестової мови можливо за найкоротший час передати значну кількість інформації, створити чіткий зоровий образ. 

Порядок показу жестів в ЖМ достатньо гнучкий, вільний, в деяких випадках співпадає з порядком слів в словесній мові, в деяких – відрізняється. Залежить від того, що є найважливішим для особи, яка говорить, на що звертається найбільша увага.

В жестовій мові при розділі частин складного речення робиться пауза (кома), людина зупиняється і примружує очі, а в деяких випадках, навіть змінює положення тіла і міміку обличчя.

Стверджувальні речення:

В жестовій мові, як і в словесному реченні, в кінці вислову застосовується кивок голови, підборіддя опускається вниз, а також примружуються очі.

Питальні речення:

- загальні питання;

- спеціальні питання; 

- альтернативні питання;

Заперечення:

Виявлено більше 20 засобів вираження заперечення, які умовно поділені на декілька груп:

- дійсно заперечувальні жести:

а) відмова від дії;

б) відсутність чогось. 

- заперечувальні жести з додатковим значенням;

- жести, які вміщують заперечувальну форму дієслова; 

- жести, які висловлюють заперечувальний стан, ставлення.

Наступна тема – Лексика, тобто запас жестів.

Умовно кажучи, лексику можна поділити на 2 групи:

- яку можна перекласти на словесну мову одним словом, тобто еквівалентна; 

- характерна тільки для жестової мови, яка складається з великої групи без еквівалентної лексики, один жест вимагає перекладу словосполученням, а також еквівалентна лексика, яка не використовується в калькуючому жестовому мовленні.

Саме ці жести викликають найбільшу складність при вивченні жестової мови і, особливо, при перекладі на словесну мову. Багато з цих жестів можна перекласти ідіомами або фразеологізмами.

Можна вивчати лексику жестової мови і за іншими класифікаціями. 

Синоніми – однакові за змістом;

Омоніми – одна форма, різний зміст. Існують повні омоніми, а також неповні, в яких деякий компонент відрізняється;

Архаїзми – ті жести які рідко вживані сучасним поколінням нечуючих. 

Неологізми можна поділити на дві групи:

- якими користується молодь; 

- які є функціональними неологізмами, необхідність появи яких викликана НТП. 

Діалектні жести.

Запозичення з інших мов.

Ненормативна лексика

Спеціальна лексика.

Жести з різних регіонів можуть відрізняться від загально вживаних і це є доказом гідності, а не вадою жестової мови, вона збагачується, змінюється разом з розвитком спільноти нечуючих. А тому можна зробити висновок, що жестова мова – живий організм.

Звісно, не вивчаючи лінгвістики жестової мови, неможливо однозначно зрозуміти нечуючого.

Тому говорити про виховну і освітню роботу сурдопедагога, якій не володіє рідною мовою дитини, не розуміє її і не хоче вивчати – НОНСЕНС.

Людина, яка бере на себе відповідальність за виховання члена будь-якої спільноти, повинна володіти мовою цієї спільноти в повному обсязі. По-перше, для спілкування, а по-друге, для розвитку себе і своїх вихованців. 

Мову повинні збагачувати грамотні носії, а не збіднювати невчені діти.

Результат заборони викладання предметів жестовою мовою ми вже маємо – нечуючих сприймають як безграмотних і навіть як розумово відсталих, хоча людина користується для спілкування своєю рідною мовою, яка відрізняється від звичайної словесної.

Жестова мова й сучасність

Збірник наукових праць

Київ 2006