ТРОХИ ДЗЕНУ

Усі ми спіймали дзен: у бомбосховищах, перетинаючи кордон, укріплюючи міста та оселі, годуючи малюків як в останній раз, звертаючись вночі до зірок з проханням прокинутись живими уранці.

Дзен до нас прийшов раптово. Саме так як було написано у всіх цих книжках з буддизму. Він вибухнув у нашій свідомості, залишивши порожнечу, яка поступово почала заповнюватися новим сприйняттям реальності. Усі вічні істини неочікувано стали зрозумілими. Прозріння зеленим пагоном пробило шари сплячої підсвідомості, пробудивши віру та жагу свободи.

Виявилося, що ми дійсно пов'язані одне з одним, і уся планета — одне ціле. Краплі пілкування перетворилися у океан допомоги. Порятунок іншого став важливішим за своє життя. Матеріальні речі на наших очах стали попелом, отже дійсно, сенс життя був зовсім не у них. Більше немає чужого горя та чужих дітей.

Знання того, що смерть — частина життя, тепер назавжди буде нагадувати про себе болючим холодом у підребер'ї. Так ось про що було "многие знания — многие печали".

Усе, що ми шукали в індійських ошрамах та у тібетських гуру, знайшло нас у наших ліжках. Тепер лишається лише одне — практикувати. Практикувати людяність.

Світло та темрява є у кожній людині. Морок напав на нас, тому ми маємо бути світлом. Коли Будда казав "я подарую вам те, що ніколи не вмирає", він мав на увазі світло. Не якесь далеке з іншого Всесвіту, а те, що всередені нас.